Ірина Тамім

Ірина Тамім, актриса фільму «Мати Апостолів» поділилася враженнями про роботу та особистим.

Ірина народилася в Оренбурзі у родині військового, мама буда піаністкою. Коли Ірині було 10 років, родина остаточно осіла у Києві, ближче до маминих родичів. Мріяла бути актрисою з дитинства, з 7 років брала участь у самодіяльності, і вже іншої думки ніж сцена не було.

Про своїх вчителів Іра Тамім каже з повагою, а про себе з самоіронією.
«У 7 років, коли прийшла до драматичного гуртка і читала якийсь пафосний віршик про берізки та горобини, а мені викладач, старенька інтелігентна пані каже, дитино, ти уяви, те, про що ти розповідаєш, кажи як відчуваєш... і я прислухалась. З того часу я намагаюсь все що роблю пропускати через уяву і себе. Спочатку я пішла легким шляхом, вступила до львівського училища культури на спеціальність режисер масових видовищ, потім навчалась у Київському інституті культури акторській спеціальності до Майстра Нечипоренко Володимира Макаровича, викладачем була і велика актриса Раїса Степанівна Недашківська. Обов’язково подивіться фільм „Комісар“ з її участю, фільм у радянські часи був заборонений до показу понад 20 років, це справжній шедевр».

На запитання яка роль знакова Ірина відповіла, що всі вони мені як діти, всіх любить, хоча відноситься строго, і згадує, що вже мала досвід роботи у військовій картині. Це був серіал Іван Сауткін «Маршрутка» про сіру зону, про сучасну війну, де її героїня живе з хворим сином у погребі, важка історія. І знову трагічний персонаж — Варка у «Мати Апостолів».

«Думаю, що знакова роль, ще буде, але свою Варку я дуже люблю, і це говорю без лукавства. Хоча, Варка — це от, зовсім не я, і приходилось шукати образ, тут було над чим подумати...

Дякую за кастинг Аллі Самойленко, вона мене запросила на проби. Я захопилась тому, що люблю грати таких асоціальних персонажів. І у мене якийсь такий період, що я граю сірих та убогих, ніби взяла соціальних обв’язок... На пробах я собі не сподобалась, гризла себе і вже вирішала, що не пройшла і раптом, в один в сумний день простою та безробіття, мені зателефонували та повідомили що затвердили, я була щаслива. І от тут на мене звалився тягар відповідальності. Чому? Мабуть, тому, що сподобався сценарій, і так хотілося, щоб все вийшло. Я режисера Заза Буадзе дуже часто запитувала після дубля, ну як, скажіть, було... було? Він мене навіть заспокоював, та все нормально, все було.. було! Дуже хотілося зробити мою героїню справжньою, тим більше в ансамблі з Наталією Половинкою. Її героїня діаметрально протилежний персонаж моїй і це важливо було підкреслити. Важких моментів не було, все легко і с задоволенням.

Мій персонаж, як кажуть: „На обличчя жахлива, добра всередині“. Зазвичай, перед тим як зніматися я не їм і не п’ю, але так, як моя героїня, ну, м’яко кажучи, міцно випиває, то я за кілька днів готувалася до ролі, пивом, з солоною рибою в очікуванні набряклості, яка прийшла така, що мене і не сильно гримували».

Те що, для Ірини родина найважливіша за все, зрозуміло через те, з яким теплом вона говорить про близьких.
«Мама мене завжди підтримувала, напевно тому, що я була самостійною дитиною, дівчинкою „з ключем на шиї“. Мама завжди говорила: „Роби як знаєш!“, вона чомусь була впевнена, що я з дитинства знаю як хочу жити.
Мій папа — кадровий військовий, у свій час він прийняв присягу народу України. Я його вчора поздоровила з святом, і всім захисникам, бажаю бути здоровими тілесно, духовно!

У мене прекрасна сім’я, батьки, чоловік, доросла дочка, зять, племінниця, є 4 собаки... У фільмі „Мати Апостолів“, глядач побачить на скільки світ хиткий, як швидко можуть руйнуватися сім’ї, розриватися зв’язок матері й сина. І тому я свою сім’ю дуже ціню, і кажу що я щаслива жінка, тому що близькі всі поруч».

Інтерв’ю Світлана Розторгуєва,
редактор Любов Батіг