Дмитро Овечкін — продюсер фільму «Мати Апостолів»

Здавалося, просте питання: «Як стати продюсером фільму?».

Але простих відповідей немає, і Дмитро Овечкін — продюсер фільму «Мати Апостолів» відповів, що для того, він пройшов довгий шлях у 17 років і декілька етапів у житті. Спочатку була студія ім. Довженка, далі проєкти на телебаченні, і вже потім, заснував власну компанію «Студія «Золоте руно».

Дмитро поділився історіями за часів його роботи на кіностудії ім. Довженка.
«Творчість мене захопила, коли я почав працювати на кіностудії у 2000 році. Мав культурне коло друзів — акторів, режисерів, продюсерів. Спілкування з ними захоплювало. Знайомство та співпраця з українськими визнаними митцями — було для мене дуже почесним!
На кіностудії почав працювати саме в період тимчасового відродження українського кіно. До 1999 року на кіностудії був період занепаду, знімали дуже мало комерційних фільмів, а вже у перші роки 2000-х розпочалося відновлюватися українського кіно. Тоді держава почала фінансувати національні історичні фільми: «Богдан Хмельницький», «Молитва за Гетьманом Мазепою», та інші.

На той час, я працював провідним економістом та був єдиним спеціалістом в Україні, який за спеціальними довідниками фахово складав кошториси на будівництво декорацій та виробництво реквізиту. Мені пощастило працювати з великими художниками постановниками Олексієм Левченко, Віталієм Ясько, Євгеном Пітеніним, Сергієм Якутовичем та іншими. Спостерігав за роботою режисерів Миколи Мащенка, Романа Балаяна, Олександра Денисенка та Юрія Іллєнка... це було дуже зворушливо!
До речі, згадав факт — у 2000 році я прийшов оформлюватись на роботу на кіностудію, та чекав керівника відділу кадрів. По коридору проходив режисер Юрій Іллєнко, глянув на мене, та сказав: «У вас дуже статна фігура! Ймовірно, ви актор? А не хотіли б ви зіграти Петра I в моєму фільмі «Молитва по Гетьману Мазепі?». Я був трохи шокований, і відмовився, бо не мав акторської освіти та досвіду. Але він вмовив мене пройти акторські проби на роль. І я разом з Георгієм Хостікоєвим (сином Анатолія Хостікоєва) та В’ячеславом Довженко проходив ці проби. Звісно, я не міг конкурувати з професійними акторами. На роль обрали Славу, але пізніше я йому це «згадав», коли був продюсером, запросив зіграти у моєму мелодраматичному серіалі «Друге життя» у 2016 році. Він був дуже здивований таким поворотом долі! Отакі шляхи!
Був ще один випадок. В цьому році на екрани вийшов довгоочікуваний фільм «Толока» режисера Михайла Іллєнка. Але все починалося у далекому 2003 році! Одного дня, коли я оформлював обхідний лист у зв’язку зі звільненням з кіностудії, до мене тоді підійшов режисер Михайло Іллєнко та спитав, чи не актор я? Я здивувався, бо його брат, Юрій Іллєнко, мене питав про це ж саме чотири роки тому й на цьому ж самому місці біля відділу кадрів! Містика! Я звісно відповів, що я на жаль, не актор. Але з цікавості спитав, на яку роль він мене бачить? Яким же було моє здивування, коли режисер відповів — на роль Священника! «Чому? Де я і де Священник?» — з посмішкою спитав я. Тим більше, що ще рік тому я грав епізодичну роль бандита у фільмі «Троянський спас» Олександра Денисенка. Доречи, в тому ж фільмі я працював заступником директора картини. І от, Михайло Іллєнко спокійно відповів: «А ви свої очі бачили? Вони сяють небом!»...
Отакої! То певно був результат моєї щоденної медитації, яку я вже рік на той час практикував...
За кальки днів ми знову зустрілися з Михайлом він попросив обрахувати виробництво декорацій та реквізиту до фільму. Я сказав, що з радістю б, але, по-перше, я вже майже звільнився, а по-друге, для цього потрібне офіційне замовлення на мої послуги через загальний відділ кіностудії. Михайло сказав, що фільм тільки в розробці, і кошторис потрібен для подачі на фінансування до Мінкульту. І що наразі фінансування ще ніякого немає. Та він готовий розрахуватись після запуску фільму у виробництво. Я подумав і сказав «Добре, зроблю», і як обіцяв, закінчив кошторис вже за тиждень після звільнення.
Підсумовуючи, Дмитро додав, що дуже вдячний за цей досвід, завдяки якому побачив кіно за лаштунками, всі секрети й таїнство його створення, за цікаві знайомства. Це було стимулом для подальшого професійного росту.

Інтерв’ю Світлана Розторгуєва,
редактор Любов Батіг